ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ - тема наукової статті з народної освіти та педагогіці, читайте безкоштовно текст науково-дослідної роботи в електронній бібліотеці КіберЛенінка

           ? Вісник ПСТГУIV: Педагогіка. Псіхологія2012. Вип. 3 (26). С. 43-67Історіко-педагогічна ретроспектива розвитку теорії духовно-морального виховання ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ О. М. Потапівського У статті, що відкриває цикл публікацій, присвячених проблемам духовнонравственного виховання дітей дошкільного віку, представлений аналіз розвитку теорії духовно-морального виховання дошкільнят в історико-педагогічної ретроспективі, дана характеристика традиціоналістської, соціоцентристська, етнокультурної та гуманістичної парадигм духовно-морального виховання дітей дошкільного віку в системі освіти. Одним із засобів розробки сучасної теорії духовно-морального виховання дітей у дошкільному навчальному закладі є аналіз розвитку виховання дошкільнят в історичній ретроспективі. Предметне вивчення класичних праць з дошкільної педагогіки дає можливість виявлення особливостей осмислення духовно-морального виховання дітей перших років життя в контексті різних методологічних підходів та провідних для конкретних історичних періодів педагогічних парадигм: традиціоналістської, соціоцентристська, гуманістичної. Окремі аспекти духовно-морального виховання маленьких дітей висвітлювалися ще в філософських творах античних авторів (Платона, Аристотеля, Квінтіліана), де були закладені основи гуманітарної та соціоцентристська парадигм духовно-морального виховання дітей, починаючи з дошкільного віку. Основи ж традиціоналістської парадигми, вибудуваної на принципах християнської антропології та педагогіки, були сформульовані в спадщині богословів 1У-У ст .: свт. Іоанна Златоуста, блж. Августина, блж. Ієроніма Стридонського. Аналіз святоотеческих праць дозволяє виявити характерні риси традиціоналістської парадигми духовно-морального виховання дітей, починаючи з дошкільного віку: -визнання домінантою духовного розвитку дитини розкриття образу Бо-жия, творчих сил і здібностей душі; -спрямованість виховання на допомогу дитині в освоєнні навичок внутрішньої, духовної життя і набутті досвіду здійснення духовних і моральних зусиль; -формування навичок християнського служіння ближнім, прояви любові та благодійності; -визнання значущості пізнавальної сторони духовно-морального виховання, що забезпечує освоєння дитиною знань про світоустрій, законах духовного життя, основи релігійної та культурної традиції. Традиционалистская парадигма духовно-морального виховання дітей з дошкільного віку отримала подальший розвиток в європейській науці, коли в XVII в. з'явилися перші теоретичні праці, присвячені питанням початкового виховання. Цілісна концепція духовно-морального виховання дитини в період дошкільного дитинства була розроблена засновником наукової дошкільної педагогіки Я. А. Коменського в роботі «Материнська школа» (1633). «Материнської школою» він називає першу сходинку освіти, показуючи, що сам статус материнства покладає на кожну жінку обов'язки першого виховательки та вчительки своїх дітей. Материнські школи Коменський вважав наймасовішим ресурсом системи освіти і підкреслював, що першорядне турбота батьків в такій школі - виховання духу як головної частини людського существа1. Виховні пріоритети материнської школи визначають ієрархію завдань, вирішення яких триває на наступних щаблях освіти, коли до повчанням у вірі, благочесті і добрих моралі приєднується навчання мовам, наукам і мистецтвам. У книзі «Материнська школа» представлена ??програма виховання благочестя і чеснот дитини дошкільного віку, а також комплекс методичних рад по здійсненню цієї програми. У вихованні благочестя Коменський виділяє три складових: 1) формування основ релігійних уявлень про буття Бога, мудрості Творця і Промислителя світу; 2) виховання чуйності та подяки дитячого серця; 3) розвиток прагнення жити духовним життям, виконувати Заповіді Божі. Завдання морального виховання маленьких дітей зв'язуються з розвитком чеснот, основи яких закладаються саме в дошкільному віці. Серед цих чеснот поміркованість, охайність, шанобливість, слухняність, правдивість, справедливість, любов і благодійність, працьовитість, мовчання, терпіння, послужливість, привітність, скромність. «Виховання серця» і напрямок волі дитини до добра і правди з самого раннього дитинства, на думку Я. А. Коменського, є профілактикою розвитку вад (свавілля, впертості, зухвалості, гордості, гніву, нерозсудливості, ледарства і малодушності). Самим гідною прикрасою людини Я. А. Коменський називає придбану з дитинства звичку «охоче і з радістю піклуватися про інших» 2. Привчання дошкільнят до діяльного добра не представляється Коменському особливо складним: він пропонує спиратися на природну схильність дитини до активності, яку слід лише направляти, щоб діти «робили все розумно». У методичному арсеналі духовно-морального виховання, за Коменським, п'ять основних пунктів: 1) необхідність для дорослих бути для дітей постійним зразком чесноти і благочестя; 2) огражденіе1См .: Коменський Я. А. Материнська школа. СПб., 1892. С. 12.2Там ж. С. 50. дітей від усього порочного; 3) своєчасне і обережне повчання; 4) помірна дисципліна; 5) вправу в справах благочестя, добром поведінці, любові і добродійності. Велику користь моральному розвитку дошкільника, на думку Комен-ського, може доставити досвід подолання своїх примх, егоїстичних бажань при проживанні ситуацій, що припускають моральний вибір. У такі моменти дуже важлива мудра позиція дорослого, що дає дитині можливість самостійно здійснити моральне зусилля і зрозуміти моральний сенс того, що відбувається. Коменський зазначає, що для одних дітей (залежно від особливостей сім'ї та дитячої індивідуальності) чеснота виявляється як би природженою, інших же потрібно більш активно наставляти, залучаючи до різної діяльності, даючи всілякі доручення, «наскільки дозволяє вік і кмітливість дитини» 3. Головними умовами духовнонравственного виховання, на думку Я. А. Коменського, є:-віра, праведне життя батьків та інших оточуючих дитини дорослих, повнота духовного життя сім'ї; -не тільки житейська, але й духовне піклування про дитину; -Наповнення дитячого життя любов'ю, радістю і благими враженнями; -цілеспрямованість духовне і моральне виховання дитини з перших років життя. Автор «Материнської школи» підкреслює, що від самої людини його духовне становлення теж багато в чому залежить, припускаючи прояв активності розуму, серця і волі. Основою такої активності у маленької дитини може стати розвиток бажань і навичок «пізнання Бога в Його чудових справах» і «оволодіння умінням розважливо керувати самим собою, своїми думками, почуттями і поведінкою» 4. Я. А. Коменський формулює основний критерій духовної вихованості людини, відзначаючи, що «добре вихованої душею є та, яка, будучи просвещена божественною мудрістю, усвідомлює і зберігає в собі велич Божественного образу» 5. Вибудувана Я. А. Коменського концепція дошкільного виховання з пріоритетом духовно-морального виховання, опрацьована на методологічному та методичному рівні, отримала широке поширення і активно реалізовувалася на практиці в країнах Європи і в Росії, де книги Коменського були відомі з XVIII в. і завоювали популярність. Наступниками Я. А. Коменського у розвитку традиціоналістської парадигми теорії та методики духовно-морального виховання дітей дошкільного віку стали І. Г. Песталоцці і Ф. Фребель. Опису закономірностей становлення духовного життя дитини присвячені натхненні рядки узагальнюючого праці І. Г. Песталоцці «Лебедина пісня» (1826). Головним засобом морального та духовного виховання маленької дитини цей педагог називає силу і відданість материнської любові, яка покликана «поступового-3Коменскій Я. А. Указ. соч. С. 50.4Там ж. С. 12.5Там ж. С. 12. але поширити дух любові і довіри на весь круг сімейного життя », а потім підняти дитя до« чистим почуттям щирої християнської віри і щирої християнської любові ... з самої колиски ладу на людській основі моральну і релігійне життя дитини »6. У 1826 р виходить у світ робота класика німецької педагогіки Ф. Фребеля «Виховання людини», в якій автор з позицій християнської антропології обґрунтовує мету виховання як розкриття божественного начала в людині, «передачу зовні» внутрішньої, «вірною покликанню, чистою, цільною і тому святого життя »7. У числі умов духовного становлення дитини з раннього дитинства Ф. Фребель називає: -чістоту і ясність в словах і ділах батьків / вихователів, усвідомлення ними висоти місії сприяння розкриттю образу Божого в душі дитини; -вивчення життєвого покликання кожної конкретної дитини, шляхів, засобів розвитку індивідуальних духовних задатків і сил; -цельность і глибину духовного життя батьків / вихователів; -духовного єднання дорослих з дітьми; -додаток «щасливих життєвих зусиль» у сфері виховання детей8. Серед першорядних завдань виховання, по Ф. Фребелю, можна назватьследующіе: пильне спостереження за особливостями душевного складу дитини, задоволення насущних запитів дитячої душі, і головне - пробудження в дитині «живого духовного почуття», розвиток навичок духовного життя, внутрішньої, вільної і самодіяльної сили душі «для вираження досконалої людяності», а також допомогу у встановленні пріоритету внутрішнього життя над життям зовнішньої, матеріальної та прагматічной9. Вирішення цих завдань в дошкільному віці, на переконання Ф. Фребеля, підготує дитину до подальшого навчання (у тому числі до навчання релігії), а протягом усього життя - до енергійного, самовідданій прагненню до добра, подоланню життєвих випробувань «в Бозі і по- Божому »10. У 1840-х рр. Ф. Фребель вперше в історії педагогіки обґрунтовує ідею дитячого саду - дошкільного навчального закладу, покликаного не тільки брати під нагляд дітей дошкільного віку, а й вправляти їх душу, зміцнювати тіло, розвивати почуття і пробуджується розум, знайомити з природою і людьми, направляючи серце до служінню Богу і бліжнім11. При кожному дитячому садку Фребель вважав за необхідне відкриття (крім відділення для маленьких дітей) відділень для навчання та підготовки дитячих садівників і садівницею і для поширення корисних дитячих ігор, а також створення періодичного видання, що сприяє підтриманню зв'язку між батьками і воспітателямі.6Песталоцці І. Г. Лебедина пісня // Песталоцці І. Г. Вибрані педагогічні твори: У 3 т. М., 1965. Т. 3. С. 349.7Фребель Ф. Виховання людини // Фребель Ф. Вибрані праці. Т. 1. М., 1906. С. 2.8См .: Там же. С. 15.9См .: Там же. С. 197.10Там ж. С. 203.11Фребель Ф. Звіт про німецький дитячий садок // Тумім-Альмедінген Н. А. Історія дошкільної педагогіки: Хрестоматія. Кінець Середніх віків - перша половина XIX ст. Л., 1940. С. 469. Християнські ідеї європейських педагогів - засновників теорії сімейного та суспільного дошкільного виховання - були сприйняті і в Росії. Збудовані в логіці традиціоналістської парадигми праці Коменського, Песталоцці, Фребеля виявилися співзвучні думкам про виховання моральності і благочестя з дитинства, викладеним у творах давньоруської літератури, узагальнюючих педагогічних збірниках Московської Русі, у працях Петровської і Катерининської епох. Цілеспрямована науково-методична розробка питань духовно-морального виховання маленьких дітей здійснювалася в Росії в XIX в. у міру розвитку вітчизняної педагогічної науки в працях В. Ф. Одоєвського, Н. І. Пирогова, К. Д. Ушинського. Масова практика суспільного дошкільного виховання, всупереч існуючим в історико-педагогічній науці уявленням, в Росії починає розвиватися раніше, ніж в Європі. З 70-х рр. XVIII в. в кожній російській губернії особливе місце займав Наказ громадського піклування, у віданні якого перебували освітні, медичні та благодійні установи. Одним з напрямків діяльності Наказу була організація дитячих притулків в системі державних установ із залученням сил і засобів приватної і суспільної благодійності. За указом Миколи I в 1838 р було створено Головне піклування дитячих притулків, а в 1839 р затверджено Положення про дитячі притулки для приходять малолітніх дітей від 3 до 10 років «без відмінності звання, стану і походження для доставляння їм релігіознонравственного виховання і початкового освіти »12. Саме ці притулки для приходять дітей стають прообразами дитячих садків в Росії. У 1838-1840 рр. пост керуючого справами Головного піклування дитячих притулків займав відомий письменник і філософ князь В. Ф. Одоєвський, що вніс особливий внесок у розробку теорії і методики духовно-морального виховання дітей дошкільного віку. У роботах В. Ф. Одоєвського «Наказ особам, безпосередньо завідувачем дитячими притулками», «Наука до науки. Книжка, дідусі Іринея »,« Досвід про педагогічні способи при первісному освіту дітей »,« Розмови з дітьми »(глава з« Керівництва для гувернанток ») представлені програма і методика релігійно-морального виховання маленьких дітей. Головним завданням, «першим обов'язком» дошкільної освіти В. Ф. Одоєвський називає освіту у вірі: доступне подання сприйняттю маленької дитини її початкових істин. Нормою розвитку морально-релігійного почуття дошкільника В. Ф. Одоєвський вважає «чисте, просте вірування в могутність, святість і благість Бога, який створив все, люблячого все добре, засуджує гріх, але милує і спасає грішників, кається і бажаючих виправитися» 13. Серед моральних почуттів, які необхідно всіма силами підтримувати в маленькій дитині, В. Ф. Одоєвський особливо виділяє повагу дітей до батьків, одночасно рекомендуючи педагогам тру-12Белая К. Ю., Волобуєва Л. Н. Гортаючи сторінки історії. З історії дошкільного виховання в Москві. М., 1997. С. 7.13Одоевскій В. Ф. Наказ особам, безпосередньо завідувачем дитячими притулками // Одоєвський В. Ф. Вибрані педагогічні твори. М., 1955. С. 63. диться над підвищенням морально-педагогічної культури самих батьків (проводити бесіди, давати поради), враховуючи те, що моральний вплив на батьків посилюється за участю педагогів у наданні родині соціальної чи матеріальної допомоги. Виховання, вважає В. Ф. Одоєвський, вимагає уважного спостереження «за ходом духовного процесу в дитині» та оволодіння майстерністю використання результатів цих наблюденій14. В. Ф. Одоєвський підкреслює, що моральність не може викладатися у вигляді уроків, «вона є справа кожної години, кожної хвилини» 15. Закріплення добрих звичок, уважний нагляд над поганими нахилами дітей і турбота про їх подоланні, на думку В. Ф. Одоєвського, переважніше словесних повчань. Однак і бесіди з дітьми-дошкільнятами про основи морального і духовного життя В. Ф. Одоєвський вважав не тільки можливими, але й необхідними, пропонуючи в книзі «Наука до науки» цілу серію цікавих і проблемних питань для цих бесед16. Крім того, В. Ф. Одоєвським був зроблений ряд важливих зауважень про значущість в духовно-моральному вихованні дошкільнят душевного вигляду доглядачка, безпосередньо займається з дітьми. Ось риси цього вигляду: «чиста моральність, тихий і миролюбний характер, здоровий глузд і вроджене почуття любові до ближнього», піднесені поняттям про істинної релігії і теплою, простою вірою, чужої як зайвих мудрування, так і суеверій17. Методичні рекомендації В. Ф. Одоєвського і сьогодні не втратили актуальності. Для нашого дослідження вони представляють особливу цінність, т. К. Орієнтовані на організацію роботи по духовно-моральному вихованню дітей в дошкільному навчальному закладі. Чи не застаріли і адресовані дітям дошкільного віку казки В. Ф. Одоєвського, написані під псевдонімом «дідусь Іриней» і відповідні для використання в процесі духовнонравственного виховання дитини XXI ст. як один із чудових зразків вітчизняного культурно-педагогічної спадщини. Особливого звучання проблема духовного і морального виховання дитини з перших років життя набуває в російській педагогіці в середині XIX ст. статей. З 1950-х рр. дис. наук. М .; М., 1984; навч. закладів. пед. навч. закладів. дис. пед. наук. пед. наук. дис. пед. наук.